Ситуація у наших закладах тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб – це завжди своєрідне віддзеркалення ситуації в країні. Зараз всі шелтери заповнені. До раніше поселених громадян додалися нові мешканці – переважно з Харківщини, Сумщини, Дніпропетровщини. «ПрихистОК» в Ужгороді, розрахований на мам із дітьми, розмістив нині 18 осіб, з яких 10 – діти. Серед нових мешканців Марія Голінська та її 7-річний син Богдан з м. Білопілля Сумської області. Родина з прикордонного міста залишила рідну домівку через ворожі обстріли.

«Початок повномасштабної війни застав нашу родину у Харкові, де я тоді працювала. Після кількаденних обстрілів у нас вийшло виїхати звідти евакуаційним потягом до Львова. Жили там у родичів до середини літа 2022 року. Через сімейні обставини повернулися додому – на Сумщину. Ми чули вибухи і постріли навколо, але Білопілля залишалося відносно спокійним містом. Цей умовний спокій тривав рік, але у березні 2023 року на населений пункт скинули перші авіабомби. Тоді почався від’їзд мешканців. Потім влітку ворожими обстрілами було знищено кілька освітніх та соціальних закладів, державні установи. Це точно були не військові об’єкти. Наша біда – це близькість російського кордону, усього 8 кілометрів. Навесні цього року по Білопіллю прилетіли три авіабомби. Ми стали цьому свідками, на щастя, вижили. Далі через безпекову ситуацію постійно перебували вдома, виходили лише за продуктами. Обстріли посилювалися, а травмованими і загиблими ставали люди, яких ти знаєш особисто, адже місто маленьке», – розповідає Марія Голінська.

Безпекова ситуація і потреба забезпечити дитину належним доглядом та медичною підтримкою змусили Марію ухвалити рішення про виїзд – через Київ до Ужгорода.

«Було кілька невдалих спроб знайти якесь соціальне житло, а потім через знайомих я дізналася контакти цього прихистку, і з 1 травня з сином мешкаю тут. Наразі займаюся здоров’ям дитини, знаходячись у відпустці за власний рахунок. Коли ситуація нормалізується, мабуть, повернуся до роботи, але зараз маю інші пріоритети. Є потреби у медичній, психологічній підтримці, у першу чергу, для сина. Дитина відчувала ситуацію, мій стан. Це постійний стрес: спочатку через небезпеку, потім через те, що ти втрачаєш усе, передусім розуміння свого завтра. В Ужгороді ми трішки заспокоїлися, місто своєю неспішністю врівноважує і дає зібратися з силами. Ми спокійніше реагуємо на сигнали повітряної тривоги, хоча у додатку й досі вказано сумську локацію», – зазначає пані Марія.

Як і в більшості попередніх історій, Ужгород як місце вимушеного переїзду люди відвідують вперше. Етап адаптації та соціалізації проходить в експрес-форматі. Команда ужгородського шелтеру всіляко допомагає мешканцям з вирішенням побутових питань, надає психосоціальний та юридичний супровід. Це важливо, у тому числі, для розуміння, що в таких важких життєвих обставинах людина не залишається наодинці з проблемами і страхами.

«ПрихистОК» – це частина проєкту «Будинок матері і дитини для ВПО в м. Ужгород», який Комітет медичної допомоги в Закарпатті реалізує спільно з «terre des hommes Deutschland e.V.».