Зараз наш «ПрихистОК» в Ужгороді заселений на 100%. Наприкінці зими у закладі з’явилися нові мешканці, у тому числі й Маргарита Нестеренко з Херсонщини, яка через складні життєві обставини приїхала до Ужгорода з двома дітьми – 5-річним Даниїлом та 9-місячною Соломією.

«Ми залишили рідний дім у жовтні 2022 року, одразу після деокупації. Перший рік жили у модульному містечку у Броварах. Там влітку 2023 року народилася моя молодша донька Соломія. Але через постійні атаки безпілотників на Київщині було дуже страшно. Коли лунала повітряна тривога, я щоразу з дітьми бігала на підземну парковку сусідньої багатоповерхівки, бо укриття нормального не було. Син лякався дуже. Тому я вирішила шукати більш безпечне місце проживання, і так родина опинилася в Ужгороді. Я чула, що тут тихо, не було прильотів, що волонтери є, до яких можна звернутися», – розповідає Маргарита.

Поява родини Нестеренко в шелтері Комітету медичної допомоги в Закарпатті – це ще одна історія про низку випадковостей.

«Я до того ніколи не була в Ужгороді. Чула, що раніше на вокзалі тут допомагали волонтери, але, приїхавши, нікого там не знайшла. Я звернулася за допомогою до співробітниці вокзалу, вона зателефонувала знайомим волонтерам, а ті вже переадресували нас до цього шелтеру. Так я опинилася тут. Це наша удача, і з людьми пощастило», – зазначає жінка.

Маленька Соломійка – перше немовля, яке народилося у броварському містечку для ВПО, і в нашому ужгородському прихистку дівчинка стала наймолодшою мешканкою. Та варто зазначити, що і Маргарита, і її старший син Даниїл, якого у шелтері всі кличуть Даніком, вдома пережили страшну трагедію – в окупації загинув тато хлопчика. Вагітна жінка теж отримала поранення, але змогла врятувати себе і малолітнього сина.

«Додому неодноразово приїздили окупанти, допитували чоловіка, погрожували нам. Було дуже страшно, і ми наважилися евакуюватися на свій страх і ризик. На жаль, під час втечі потрапили на розтяжку, вціліли, але отримали поранення. Чоловік наказав повертатися з сином додому, щоб уникнути переслідування російськими військовими. Сам же зі своїм братом лишився. Майже діставшись домівки, я почула кілька пострілів. Вже перебуваючи у лікарні, мені повідомили, що чоловіка убили. Після деокупації нашого села за фактом його смерті розпочалося слідство, яке триває й досі», – поділилася своєю історією Маргарита.

За словами жінки, її житло вдома пошкоджене внаслідок обстрілів, а селище зазнає регулярних ворожих атак. Відтак повертатися назад дуже небезпечно, тому родина поки що залишатиметься в Ужгороді, а потім має намір виїхати за кордон. Комітет медичної допомоги в Закарпатті підтримує родину і всіх мешканців прихистку продовольством, за необхідності надає психосоціальний та правовий супровід, намагається створити не лише гідні умови життя, але й дружню атмосферу у закладі, де нині мешкають 6 родин разом із 14 дітьми.

Заклад тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб «ПрихистОК» в Ужгороді – частина проєкту «Будинок матері і дитини для ВПО в м. Ужгород», який Комітет медичної допомоги в Закарпатті реалізує спільно з «terre des hommes Deutschland e.V.».