Хочеться відійти від будь-яких стандартів, коли розповідаєш про втілену мрію. Адже ідея, яку Комітет медичної допомоги в Закарпатті виношував років 15, точно може зватися мрією. Але від понеділка, 18 грудня, майстерня «Інклюзивна кафе-крамниця «Косиця» у Вільшанському дитячому будинку-інтернаті відбулася і є цілком реальною!

«Це все по-справжньому? Я лиш у Facebook таке бачила! О, то ж мої роботи!», – каже Едіта – вихованка Вільшанського інтернату і одна з учениць нової майстерні у закладі.

«Косиця» – це, у першу чергу, простір для професіоналізації молоді з Вільшан та взаємної соціалізації їх та мешканців громади. Скляні двері та фасад будівлі уособлюють ідею відкритості та безбар’єрності. Ми часто говоримо про прагнення розмиття кордонів для відкриття світу, але водночас маємо прибирати рамки стереотипів й упереджень, які роблять цей світ обмеженим, уявним, десь несправедливим і жорстоким.

Що ж таке «Косиця»? Зараз це повноцінно діюча майстерня, де підопічні будинку-інтернату здобувають навички офіціантів, барист, продавців-консультантів… У супроводі соціальних тренерів вони опановують роботу зі спеціальним обладнанням, вивчають види кавових напоїв, навчаються взаємодії з клієнтами і, що особливо приємно, презентують відвідувачам свої роботи – вироби, над якими працюють у решті майстерень. Зараз на поличках закладу представлені неймовірно гарні картини з бісеру (саме їх створює Едіта), свічки, керамічний посуд і декор, листівки, вироби з вовни, роботи з ткацької майстерні тощо. Усе це буде дбайливо і зі смаком упаковано, щоб перетворитися на подарунок, елемент оздоблення домівки чи офісу, стати улюбленою чашкою чи підсвічником вдома.

«Усе, що виробляється у тутешніх майстернях – це якісна і дуже конкурентоспроможна продукція. Тренери надають підопічним якісні розхідні матеріали, працюють на сучасному обладнанні. Комітет дбає про це від часу запуску кожної майстерні. Періодично ми запрошуємо для обміну досвідом швейцарських фахівців, які співпрацюють тут з українськими колегами, проводять майстер-класи, навчають дітей», – зазначила координаторка проєктів БО «БФ «КМДЗ» Леся Левко.

Вона ж ознайомила і тренерів, і відвідувачів майстерні зі специфікою роботи кавомашини, кухонного обладнання, диспенсера, не лише розповіла про каву і чай, але й пригостила усіх улюбленими напоями. Це був перший день знайомства із новим закладом, його місією, можливостями. До пізнього вечора вихованці будинку-інтернату вчилися, ставили питання, звикали до атмосфери кафе-крамниці, прикрашали її власноруч виготовленим адвент-календарем, матеріали для якого передали їм друзі зі Швейцарії. Але всю серйозність своєї майбутньої праці всі відчули, коли отримали брендований одяг.

«Ми до справи підійшли серйозно. Кожен елемент закладу – від будівельних матеріалів до меблів і найменших дрібниць у декорі – підбирали ретельно, щоб все було витримано в одному стилі, гармонійно поєднувалося і з призначенням майстерні, і з її назвою. Ми усвідомлено відійшли від традиції місцевої архітектурної автентики, адже хотіли і для підопічних інтернату, і для місцевої громади презентувати щось нове – стильне, зручне, привабливе, водночас затишне і цікаве в усіх деталях. Ця будівля точно привертає увагу і викликає бажання зайти. І ми знаємо, що наша молодь дуже чекає на відвідувачів, трохи боїться, але прагне комунікації ширшої, аніж оточення в інтернаті. Ми хвилюємося разом із ними, але упевнені, що все вийде», – наголошує координаторка проєктів Комітету Надія Данч, яка формувала бачення дизайну і контролювала його втілення.

Важливо знати, що «Косиця» – це частина будинку-інтернату. І технічний, і головний вхід до будівлі, як і вбиральня, барна стійка, головна зала проєктувалися так, щоб було зручно будь-кому з вихованців й усім відвідувачам. Там безпечно, комфортно, безбар’єрно, інклюзивно.

Коли ви будете у Вільшанах, прямуватимете через це село до Колочави чи у зворотному напрямку, ви точно помітите «Косицю». І вдень, і ввечері, і вночі будівля приваблює погляди подорожніх. Першими офіційними відвідувачами кафе-крамниці стали представники Драгівської ОТГ та обласного департаменту соціального захисту населення.

«У вас повна посадка зали. Працюйте», – так почалося експрес-випробування для Едіти, Ігоря, Федора, Павла і Едуарда. Вони приймали замовлення, пригощали солодощами, розносили каву, пропонували свої вироби, дякували за візит і запрошували в гості ще. Й усе це супроводжувалося неймовірним внутрішнім хвилюванням, але захват від нового досвіду не дозволив його показати оточуючим. У них все вийшло. І це лише початок. Попереду ще врегулювання питань, які лежать за межами наших компетенцій.

«Ми б хотіли, аби «Косиця» стала справжнім соціальним підприємством. Але законодавство не передбачає можливості продажу тут ані напоїв, ані виробів. Саме тому ми починаємо з соціальної майстерні, працюємо над здобуттям підопічними необхідних навичок, щоб, коли зміни у правовому полі відбудуться, ми були готовими до повного їх використання. Наші діти талановиті, здібні. Щоб це побачити, не потрібно починати з жалості, варто просто подивитися на їхні роботи, поспілкуватися з ними», – наголосив директор Вільшанського дитячого будинку-інтернату Богдан Кикина.

Вже зараз майстерня «Косиця» вписана у розклад занять вихованців інтернату, визначено перших її відвідувачів і відповідальних тренерів. Співробітники закладу вже точно знають, де їм приготують найсмачнішу каву. Решта ж гостей згодом теж матиме можливість і посмакувати, і отримати гарний виріб ручної роботи за донат на підтримку діяльності майстерень у будинку-інтернаті. Це важливо, у першу чергу, не через фінансову складу, а для унаочнення цінності результатів людської праці.

Ми свідомо у цій розповіді не підкреслювали, що йдеться про майстерні, в яких навчаються діти і молоді люди з інвалідністю. Цей факт аж ніяк не впливає на якість їхньої роботи, просто сама якість досягається більшими зусиллями. Вони можуть і хочуть бути, як усі, працювати і здобувати гарні результати у міру своїх можливостей. Тобто цілі точно такі, як у кожної середньостатистичної людини. За майже 24 роки діяльності Комітету медичної допомоги в Закарпатті ми неодноразово переконувалися на прикладі спеціалізованих закладів за кордоном, що інтеграція, соціалізація, професіоналізація, а в подальшому й самоактуалізація осіб з інвалідністю можливі. Так само можливо отримувати від своєї праці не лише задоволення, але й прибуток, можливість самостійно покращувати умови свого проживання і якість життя в цілому. Важливий напрямок нашої роботи – усіма доступними засобами просувати цю ідею, поступово втілюючи її складові. Дякуємо усім, хто робить це разом із нами.

 

---